Відповідно до ст. 6 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» зі змінами та доповненнями (далі – Закон) зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.
     Згідно із абзацом другим п. 1.11 Розділу I Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року за № 338/3631 (далі – Інструкція), банки мають право вимагати від резидентів перекладу на українську мову договорів з нерезидентами, які складені іноземною мовою, та інших документів, що необхідні для здійснення контролю за своєчасністю розрахунків за експортними, імпортними операціями їх клієнтів.
     

Не перекладаються на українську мову документи, складені російською мовою, а також ті, текст яких викладено іноземною мовою з одночасним його викладенням українською (російською) мовою.

Разом з тим не перекладаються на українську мову документи, які складені іноземною мовою, за умови, що вони відрізняються лише цифровою інформацією та/або даними щодо конкретних фізичних осіб (прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання) або юридичних осіб (найменування, місцезнаходження) від зразка, який перекладено з іноземної мови з дотриманням вимог абзацу другого п. 1.11 Розділу I Інструкції.
     

Водночас ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України (далі – Кодекс) передбачено, що за органом доходів і зборів, який згідно з чинним законодавством здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, закріплено право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості.
     Відповідно до ч. 2 ст. 52 Кодексу декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов’язані подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об’єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
  Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначений ч. 2 ст. 53 Кодексу, серед яких рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об’єктом купівлі-продажу).
  Комерційні документи – документи, які дають вартісну, якісну та кількісну характеристику товару. Ці документи оформляє на своєму бланку продавець, а покупець на підставі їх здійснює оплату. Вартісна характеристика товару надається в рахунку-фактурі та у рахунку-проформі.
  Рахунок-фактура (англ. invoice, account, final invoice, франц. facture,нім. Rechnung, Faktura, Handels faktura) – вид комерційного рахунка, в якому зазначено суму, що повинна бути сплачена за товар. Окрім свого основного призначення як документа, в якому зазначено суму належного за товар платежу, рахунок-фактура може бути використаний як супровідний документ.
     При цьому затвердженої форми рахунку-фактури чи рахунку-проформи та вимог щодо їх заповнення законодавством України не передбачено.
    

Згідно загальносвітової практики, рахунок-фактура має містити дату складання, найменування та реквізити продавця і покупця, найменування товарів, їх ціну, загальну вартість рахунку, валюту, ставки та розмір податку.
     Також, в рахунку-фактурі можуть зазначатись реквізити зовнішньоекономічної угоди, відповідно до якого здійснюється поставка, реквізити відвантажувального документа, платіжні реквізити та інші відомості, у разі якщо їх наявність в рахунку-фактурі передбачена умовами договору, такі як умови поставки, умови оплати, місце завантаження, розмір та підстави надання знижок.
     Якщо положеннями зовнішньоекономічної угоди передбачено, що рахунок-фактура, є невід’ємною частиною угоди, рахунок-фактура повинен бути затверджений згідно з вимогами, які передбачені до затвердження такої угоди.    

Отже, як і договір (контракт) зовнішньоекономічної діяльності рахунок-фактура (інвойс) укладається у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Рахунки-фактури (інвойси), які складені іноземною мовою, мають бути перекладені на українську мову (переклад засвідчується підписом особи, яка здійснила переклад (справжність підпису перекладача засвідчується нотаріально), або нотаріусом).     

Не перекладаються на українську мову документи, складені російською мовою, а також ті, текст яких викладено іноземною мовою з одночасним його викладенням українською (російською) мовою.

Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс