Автори Законопроекту в пояснювальній записці до Законопроекту вказують такі аргументи на користь скасування ПДВ.

ПДВ необхідно скасувати, як податок, що стримує розвиток споживчого ринку, створює фіскальну нестабільність, стимулює корумпованість контролюючих органів. Так, згідно до даних з відкритих джерел, вартість «відкатів» для повернення ПДВ протягом 2010 – 2015 рр. коливалась у межах 20 – 60%. Її пік прийшовся на 2014 рік, коли вартість «послуг» держслужбовців досягала 60% від суми повернення ПДВ.

Щодо ПДВ упродовж останніх років чітко простежується негативна тенденція – щорічна сума коштів від ПДВ, що надходить до бюджету, поступово зменшується, порівняно з коштами, які відшкодовуються з нього.

ПДВ має значний вплив на загальний рівень цін та регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення.

Наявність великої кількості винятків та пільг з оподаткування, передусім індивідуального, галузевого та територіального характеру, негативно впливає на ефективність адміністрування податку на додану вартість й створює податкову дискримінацію.

Проте, на сьогодні у більшості випадків пільги з оподаткування надаються не законослухняним платникам податків, а власникам різноманітних комерційних структур, які, до того ж, нерідко використовують їх для особистого збагачення, у тому числі з прямим порушенням вимог чинного законодавства.

Водночас, при користуванні пільгами не лише суб’єкти підприємницької діяльності не сплачують ПДВ до бюджету, а й покупці їх продукції отримують право на відшкодування податку з бюджету. Надання пільг порушує основні принципи ринкової економіки, перешкоджає конкуренції за рахунок надання одним підприємствам переваг над іншими.

Зростання пільгових підприємств призводить і до помітного подорожчання товарів, у тому числі особистого споживання, оскільки до їх вартості неодноразово включається сума ПДВ.

Непоодинокими є факти ухилення від сплати податку та незаконних вимог по відшкодуванню ПДВ.

Найбільш поширеними схемами порушень законодавства при справлянні ПДВ є:

• псевдоекспортні операції або експорт товарно-матеріальних цінностей за штучно завищеними цінами та з використанням у ланцюзі постачальників "фіктивних" підприємств;
• внутрішні операції з продажу із використанням цінових трансфертів, коли штучно завищуються продажні ціни для збільшення податкового кредиту, при цьому продавцями є фірми-"метелики", які після здійснення операцій ліквідуються;
• безтоварні операції з використанням підприємств, звільнених від оподаткування;
• імпорт товарно-матеріальних цінностей за відчутно заниженими цінами;
• імпорт так званої "давальницької" сировини;
• безпідставне використання податкових векселів;
• проведення безтоварних операцій;
• реалізація товарно-матеріальних цінностей за цінами, нижчими вартості придбання (різновид фіктивних операцій);
• використання пільг підприємств з Іноземними Інвестиціями, спеціальних економічних зон (СЕЗ) та територій пріоритетного розвитку (ТПР) і бюджетних дотацій;
• застосування механізму передплат, єдиного податку та спрощеної системи оподаткування у торгівлі.

З огляду на викладене, існування податку на додану вартість прямо відповідає інтересам нинішньої політичної та економічної верхівки в Україні. Тому зовсім не дивно, що, проголосивши курс на подолання корупції в країні, ініціюючи за неповні три роки вже третю «реформу» податкового законодавства, жодного разу не піднімалося питання скасування податку на додану вартість – найбільшого джерела корупційних доходів на найвищих щаблях державної влади. У так званому експертному середовищі та серед політиків це стало своєрідним табу, обґрунтовуючи, що наявність ПДВ є обов’язковою умовою набуття членства в ЄС. Нехтуючи при цьому тим, що саме ПДВ є основним податковим гальмом розвитку української економіки, без чого членство в ЄС є практично неможливим.