Суд пояснив коли банк не відповідатиме за несвоєчасне перерахування податку

22:02:2018 г.

Відсутність на рахунку клієнта коштів, достатніх для виконання платіжного доручення, є підставою для його невиконання банком, тому неперерахування податку не є наслідком винних дій банку (справа № К/9901/8524/18, 07.02.18 р.)

Фабула судового акта: Задовольняючи адміністративний позов Товариств з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції про скасування податкової вимоги , суд першої інстанції виходив з того, що платіжні доручення по сплаті зобов'язання з єдиного податку своєчасно були подані позивачем для перерахування коштів до бюджету, але з вини банку виконані не були, а тому податкова заборгованість у Товариства відсутня.

Постановою апеляційного адміністративного суду зазначене судове рішення скасоване, оскільки, за висновком суду, невиконання банком платіжних доручень Товариства на перерахування коштів у розмірі 25 155,80 грн було зумовлено їх відсутністю на рахунку останнього, а тому невнесення податку до бюджету відбулося з вини позивача, у зв'язку з чим Інспекцією правомірно винесено оскаржувану вимогу на вказану суму узгоджених податкових зобов'язань, несплачених у встановлений строк.

З цим рішенням погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зазначивши наступні підстави для відмови у задоволенні касаційної скарги позивача.

Виконанням податкового обов'язку, як передбачено п. 38.1 ст. 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

У відповідності до п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05 квітня 2001 року №2346-III переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатором переказу у розумінні п. 1.15 цієї ж статті Закону вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.

За правилами п. 27.2 ст. 27 цього ж Закону банки здійснюють переказ з кореспондентських рахунків інших банків - своїх клієнтів у межах залишку коштів на цих рахунках, крім випадків надання обслуговуючим банком кредиту банку-клієнту. У разі недостатності на рахунку клієнта коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку клієнта, на рахунок отримувача.

П. 22.10 ст. 22 вказано Закону  встановлено, що незалежно від особи ініціатора банки України не ведуть облік розрахункових документів ініціаторів у разі відсутності (недостатності) коштів на рахунках платників, якщо інше не передбачено договором між банком та його клієнтом.

Отже, відсутність на рахунку клієнта коштів, достатніх для виконання платіжного доручення, є підставою для його невиконання банком. Відповідно, у такому випадку неперерахування податку не є наслідком винних дій банку, а тому відповідальність за своєчасність та повноту його сплати покладається на платника податків, який ініціював відповідний грошовий переказ.

Визначальним в даному випадку є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення чи невнесення податку до бюджету.
Дослідження вини в подібних випадках є важливим фактором, оскільки  на практиці часто зустрічаються ситуації, подібні той, що стала предметом розгляду ВАСУ справи № К/800/11588/16  (ухвала від 03 листопада 2016 р.) В цій справі касаційний суду зазначав, що «виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань та прийняття такого банком на виконання, а у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів».

Олександр Боков, Протокол 

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
07.02.2018 Київ К/9901/8524/18 справа №808/9458/14  

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Пасічник С.С., суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П., розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ост-Вест» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року у складі суддів: Чередниченко В.Є., Олефіренко Н.А., Панченко О.М. в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ост-Вест» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про скасування податкової вимоги,

В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ост-Вест» (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило скасувати податкову вимогу №1544-25 від 04 грудня 2014 року.
Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначав, що вжив всіх заходів по перерахуванню податкових зобов'язань, але з незалежних від нього причин (з вини банку) платіжні доручення виконані не були та відповідні кошти своєчасно не поступили до бюджету, що виключає підстави для покладення відповідальності на Товариство за несплату податку.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року позов задоволено; визнано протиправною та скасовано податкову вимогу №1544-25 від 04 грудня 2014 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що платіжні доручення по сплаті зобов'язання з єдиного податку своєчасно подані позивачем для перерахування коштів до бюджету, але з вини банку останні виконані не були, а тому податкова заборгованість у Товариства відсутня.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 26 січня 2015 року та прийнято нову постанову, якою визнано протиправною та скасовано податкову вимогу №1544-25 від 04 грудня 2014 року в частині нарахування податкового боргу у сумі 7150,00 грн.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що невиконання банком платіжних доручень Товариства на перерахування коштів у розмірі 25155,80 грн. зумовлено їх відсутністю на рахунку останнього, а тому невнесення податку до бюджету відбулося з вини позивача, у зв'язку з чим Інспекцією правомірно винесено оскаржувану вимогу на вказану суму узгоджених податкових зобов'язань, несплачених у встановлений строк.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство подало касаційну скаргу, в якій просило його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач посилався на помилковість позиції суду апеляційної інстанції, оскільки з моменту прийняття банком платіжних доручень Товариство виконало свій обов'язок по сплаті податкових зобов'язань, а тому не може нести відповідальності за несплату податку.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду: головуючий суддя Пасічник С.С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І.А., Юрченко В.П.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 жовтня 2014 року Товариством подано податкову декларацію платника єдиного податку - юридичної особи за III квартал 2014 року, у якій самостійно визначено до сплати суму податку у розмірі 32307,90 грн.
Позивачем виписано платіжні доручення за призначенням платежу «сплата єдиного податку 5% за 2014 рік»:
- від 13 жовтня 2014 року №1133 на суму 10870,00 грн., №1134 на суму 7860,00 грн. та від 14 жовтня 2014 року №1135 на суму 6434,00 грн., які прийняті ПАТ «Банк Камбіо» у день їх подання;
- від 19 листопада 2014 №55 на суму 7150,00 грн., які прийняті ПАТ «А-Банк» у день його подання.
ПАТ «Банк Камбіо» надіслано позивачу повідомлення від 14 жовтня 2014 року про невиконання розрахункових документів, а саме: платіжних доручень від 13 жовтня 2014 року №1133 та №1134, які банк узяв для облікування за позабалансовим рахунком 9804160010002.980, у зв'язку з тим, що не має/не достатньо коштів на кореспондентському рахунку.
Також, ПАТ «Банк Камбіо» надіслано позивачу повідомлення від 15 жовтня 2014 року про невиконання розрахункового документу, а саме: платіжного доручення від 14 жовтня 2014 року №1135, який банк узяв для облікування за позабалансовим рахунком 9804160010002.980, у зв'язку з тим, що не має/не достатньо коштів на кореспондентському рахунку.
Платіжне доручення від 19 листопада 2014 №55 на суму 7150,00 грн. виконано ПАТ «А-Банк» вчасно.
04 грудня 2014 року відповідачем прийнято податкову вимогу №1544-25, якою зобов'язано позивача сплатити суму податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями у розмірі 32305,80 грн
Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відповідність вимогам чинного законодавства оскарженої вимоги з огляду на наступне.
Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ПК України) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи (пункт 35.2 статті 35 ПК України).
За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Виконанням податкового обов'язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
У відповідності до пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05 квітня 2001 року №2346-III (далі - Закон №2346-III) переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатором переказу у розумінні пункту 1.15 цієї ж статті Закону вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.
Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону №2346-III ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.
Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (пункт 1.29 статті 1 Закону №2346-III). Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 зазначеного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
Відповідно до пункту 129.6 статті 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом №2346-III, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Визначальним в даному випадку є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення чи невнесення податку до бюджету.
Разом з тим, за правилами пункту 27.2 статті 27 Закону №2346-III банки здійснюють переказ з кореспондентських рахунків інших банків - своїх клієнтів у межах залишку коштів на цих рахунках, крім випадків надання обслуговуючим банком кредиту банку-клієнту.
У разі недостатності на рахунку клієнта коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку клієнта, на рахунок отримувача.
Пунктом 22.10 статті 22 Закону №2346-III встановлено, що незалежно від особи ініціатора банки України не ведуть облік розрахункових документів ініціаторів у разі відсутності (недостатності) коштів на рахунках платників, якщо інше не передбачено договором між банком та його клієнтом.
Отже, відсутність на рахунку клієнта коштів, достатніх для виконання платіжного доручення, є підставою для його невиконання банком. Відповідно, у такому випадку неперерахування податку не є наслідком винних дій банку, а тому відповідальність за своєчасність та повноту його сплати покладається на платника податків, який ініціював відповідний грошовий переказ.
За встановлених судом апеляційної інстанції обставин отримання позивачем повідомлень від банку щодо неможливості здійснення переказу коштів в розмірі 25155,80 грн. у зв'язку з їх відсутністю (недостатністю) на кореспондентському рахунку Товариства та недоведеності в ході розгляду справи протилежного, правильним є висновок цього суду, що, у даному випадку, невнесення податку до бюджету відбулося з вини позивача й призвело до порушення ним граничних термінів його сплати.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо правомірності податкової вимоги від 04 грудня 2014 року №1544-25 в частині нарахування податкового боргу у сумі 25155,80 грн., а тому обґрунтовано відмовив в задоволенні відповідної частини позовних вимог.
Викладені ж у касаційній скарзі доводи позивача про те, що з моменту прийняття банком платіжних доручень обов'язок по сплаті податкових зобов'язань вважається виконаним, за відсутності доказів наявності на його рахунку відповідної суми коштів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про дотримання Товариством вимог податкового законодавства.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 360 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
                                            
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ост-Вест» залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С. Пасічник
Судді: І.А. Васильєва, В.П. Юрченко