Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з власної ініціативи має право вжити заходів для забезпечення позову.
Відповідно до ст. 67 ГПК України одним зі способів забезпечення позову є накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві. При цьому накладення за рішенням суду арешту на майно (земельні ділянки) не припиняє права власності на таке майно (земельні ділянки), а є запобіжним заходом щодо забезпечення позову. Відповідно до ст. 269, 270 ПКУ від 2 грудня 2010 року №2755 платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок, а об’єктами оподаткування — земельні ділянки, які перебувають у власності.
Власники землі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності на земельну ділянку. У разі припинення права власності на земельну ділянку земельний податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності у поточному році. Норми ст. 282 ПКУ не передбачають пільги зі сплати земельного податку для юросіб щодо земельних ділянок, на які за рішення суду накладено арешт. Такі земельні ділянки не належать до земельних ділянок, які згідно зі ст. 283 ПКУ не підлягають оподаткуванню.
З урахуванням викладеного, юрособа — власник земельної ділянки повинна сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на яку через невиконання боргових зобов’язань за договором іпотеки за рішенням суду накладено арешт, у порядку та за ставками, визначеними ПКУ.