Как известно, сегодня правительство всерьез занято наполнением бюджета и изыскивает все возможные способы для этого. Так, в своем распоряжении от 01.07.2009 г. № 757-р (далее — Распоряжение № 757) КМУ установил норму, которая противоречит действующему законодательству: плательщики НДС декларируют сумму налогового кредита (далее — НК) в период возникновения налогового обязательства (далее — НО) (более подробно мы об этом писали в газете «Консультант частного предпринимателя» в № 13 за 2009 год).
В свою очередь налоговые органы дали свое видение поднятого Распоряжением № 757 во­проса одновременности возникновения НК и НО и в письме от 15.07.2009 г. № 14927/7/16-1517 (далее — Письмо № 14927) трактуют его по-своему. Расскажем, в чем суть мнения налоговиков.
О синхронности отображения НО и НК
В Письме № 14927 относительно данной проблемы сказано следующее: «налоговая накладная должна быть получена покупателем в отчетном периоде, на который приходится дата возникновения налоговых обязательств продавца». Но, как видите, в Распоряжении № 757 такого нет. Там идет речь идет о декларировании суммы НК в период возникновения НО. ГНАУ же в этой связи считает, что налоговая накладная должна быть получена покупателем в отчетном периоде, на который приходится дата возникновения НО продавца (пп. 1.1 Письма № 14927). Иными словами, Письмо № 14927, несмотря на Распоряжение № 757, подтверждает право налогоплательщика на НК по первому событию. Однако и тут есть свои нюансы. На практике  некоторые налоговики уже выдвигают такие тре­­бования: если поставщик не задекларовал обязательства по НДС, покупатель не имеет права на кредит. Понятно, что это не стыкуется с нормами Закона Украины «О налоге на добавленную стоимость» от 03.04.97 г. № 168/97-ВР (далее — Закон о НДС), где нет никакой привязки действий продавца (по отображению, увелечению НО) и покупателя (по увеличению НК). Так, в пп. 7.5.1 Закона о НДС четко сказано, что датой возникновения права налогоплательщика на НК (без каких бы то ни было привязок к НО!!!) считается дата осуществления первого из событий:
— или дата списания средств с банковского счета налогоплательщика в оплату товаров (работ, услуг), дата выписки соответствующего счета (товарного чека) — в случае расчетов с использованием кредитных дебетовых карточек или коммерческих чеков;
— или дата получения налоговой накладной, удостоверяющей факт приобретения налогоплательщиком товаров (работ, услуг).
Причем заметим, что такое право у покупателя возникает независимо от НО — будь то обязательства по НДС у продавца, реализовавшего покупателю товар, или обязательства самого покупателя, возникающие при продаже приобретенного товара и т. д. 
Вообще покупателю, получившему налоговую накладную, не должно быть дела до того, увеличил ли продавец НО по НДС, отобразил или нет их в налоговой декларации. Ведь продавец может действительно не задекларировать НО. Даже в таком случае покупатель не должен пострадать, для этого нет законодательных оснований, как бы ни хотелось КМУ и ГНАУ.
Редакция газеты «Консультант частного предпринимателя» не согласна ни с Распоряжением № 757, ни с Письмом № 14927 и считает, что вообще в данном вопросе нужно руководствоваться только нормами Закона о НДС. Налогоплательщики должны знать, что они обязаны действовать исключительно согласно нормам законодательства. В качестве подтверждения процитируем п. 11.4 Закона о НДС: «Изменения порядка налогообложения налогом на добавленную стоимость могут осуществляться лишь путем внесения изменений в этот Закон отдельным законом по вопросам налогообложения этим налогом. В случае если другим законом, независимо от времени его принятия, устанавливаются правила налогообложения этим налогом, отличные от указанных в этом Законе, приоритет имеют нормы этого Закона».
Иными словами, Распоряжение № 757 и тем более Письмо № 14927 не может изменять установленный Законом о НДС порядок формирования налогового кредита по НДС. Мы же в свою очередь направили открытое официальное обращение КМУ, Президенту, Госпредпринимательства, Совету предпринимателей при КМУ, ГНАУ относительно отмены Распоряжения № 757 и Письма № 14927 для частных предпринимателей — плательщиков НДС.

О праве включать запоздалые или «старые» налоговые накладные в состав НК
Для начала приведем цитату из последнего абзаца п. 1.1 Письма № 14927: «Законом не предусмотрено возможности для плательщика принимать самостоятельное решение относительно отсрочки реализации своих прав на получение налогового кредита после наступления даты возникновения права на налоговый кредит. Т. е., если на дату возникновения права на налоговый кредит (в том числе и в части отдельных сумм налога) плательщик таким правом не воспользовался, считается, что им принято решение не формировать налоговый кредит с использованием указанных сумм налога».
Это на первый взгляд несущественное уточнение является налоговым капканом. Сразу скажем, что ничего подобного в законодательстве нет. Что же хотело сказать этим налоговое ведомство? Завесу тайны слегка приоткрывают недобрые вести с «передовой», которые мы получили в ГНИ по вопросу сдачи декларации по НДС за июнь. В частности, в нескольких киевских районных ГНИ в телефонном режиме нам дали следующую консультацию: в декларациях по НДС, начиная с июльского отчетного периода, «старых» налоговых накладных отображать нельзя, корректировок по увеличению НК с помощью строки 16 декларации или уточняющего расчета принимать не будут.  
Исходя из всего вышесказанного, вырисовывается картина: НК по налоговым накладным отображается только в том налоговом периоде, на который приходится дата их выписки. А если, например, у Вас нет на руках налоговой накладной от поставщика, но право на НК Вы получили (оприходовали товар, работу, услугу или сделали предо­плату, в которой «сидит» НК), то Вы можете применить «жалобные» нормы согласно пп. 7.2.6 Закона о НДС. Суть их проста: для отображения в декларации НК по неполученным налоговым накладным нужно приложить к налоговой декларации за отчетный налоговый период заявление с жалобой на провинившегося поставщика, которая является основанием для включения сумм НДС в НК. К заявлению прилагаются еще и копии расчетных документов, удостоверяющие факт уплаты НДС вследствие приобретения таких товаров (услуг).
Если же этого не сделать, то исходя из Письма № 14927, Вы добровольно отказываетесь от НК по такой налоговой накладной. А раз так, то о НК можно забыть. И как показывает практика сдачи декларации по НДС за июнь, уже многих налогоплательщиков предупредили, что все... с отчета за июль старые налоговые накладные не принимаем!
Конечно, все это незаконно. В законодательстве нет временных ограничений (в течение налоговых сроков исковой давности) для исправления допущенных ошибок. Кстати, причиной отсутствия налоговой накладной вполне может быть утеря. Не стоит сбрасывать со счетов и случаи, когда невозможно получить налоговую накладную в отчетном месяце, поскольку она: выписывается в последних числах месяца или же если контрагенты находятся в разных городах и существуют трудности передачи налоговой накладной покупателю. Или же неотображение в декларации по НДС произошло просто из-за невнимательности бухгалтера (не увидел, забыл и т. д.). В приведенных «пожарных» случаях налоговые накладные просто физически не смогут попасть к покупателю, причем причиной тому будут чисто технические проблемы, а вовсе не отказ продавца своевременно выдать необходимый документ. Естественно, законодатели предвидели форс-мажорные ситуации, а посему и предусмотрели порядок корректировки НК в Законе № 2181. Однако налоговики противоправно Письмом № 14927 лишают предпри- нимателя НК путем запрета отображения в строке 16 декларации за последующие периоды сумм НДС по запоздавшим налоговым накладным (как ошибочно не отображенные суммы НК). Также налоговики против отображения запоздавших или неотображенных ранее налоговых накладных в уточняющем расчете.
Считаем, что приведенное требование налоговиков (норма последнего абзаца п. 1.1 Письма № 14927) незаконно.
Сразу дадим советы, чтобы упредить возможные недоразумения при сдаче декларации за июль 2009 года.
Итак, что делать предпринимателю, когда он принес декларацию, скажем, в налоговый орган, и у него отказались эту декларацию принимать? Ведь согласно пп. 4.1.2 Закона Украины «О порядке погашения обязательств налогоплательщиков  перед бюджетами и государственными целевыми фондами» от 21.12.2000 г.
№ 2181-ІІІ (далее — Закон № 2181) принятие налоговой декларации является обязанностью контролирующего органа. Причем налоговая декларация должна быть принята без предварительной проверки показателей, указанных в ней. Если у ФЛП отказываются принимать налоговую декларацию по какой-либо причине, то для такой ситуации существуют следующие варианты.
1 вариант. Самый простой рецепт, который не требует практически никаких усилий — если Вам будут отказывать в приеме налоговой декларации, включите диктофон или видеозапись (на многих мобильных телефонах есть такие функции). В таком случае налоговик вряд ли захочет рисковать, совершая противоправные действия, а именно: безосновательно отказывать в приеме отчета. Скорее всего, он побоится скандала и попросту примет Вашу декларацию.
2 вариант. ФЛП в произвольной форме пишет на имя руководителя контролирующего органа заявление, в котором он должен сообщить об отказе принять налоговую декларацию и указать Ф. И. О. работника контролирующего органа, не принявшего декларацию, и/или дату отказа в принятии. Для доказательности заявления о неприеме декларации рекомендуем поставить в нем еще и подписи свидетелей, хотя это не обязательно и не предусмотрено Законом № 2181. Однако при наличии свидетельских показаний шансов, что Вас не оштрафуют за несвоевременную сдачу налоговой декларации, больше.
Это заявление вместе с экземплярами налоговой декларации ФЛП должен направить в контролирующий орган почтой с уведомлением о вручении и описью вложения. При условии, что декларация была направлена в рамках установленных Законом № 2181 предельных сроков для подачи налоговой декларации, такая декларация считается принятой с момента ее сдачи на почту.
В рамках реализации данного алгоритма доказательствами своевременной подачи будут  Ваш экземпляр налоговой декларации; копия заявления на имя руководителя контролирующего органа; документы, подтверждающие почтовую отправку с уведомлением о вручении и описью вложения со штампом почты. Имея их на руках, предприниматель сможет доказывать неправомерность возможного применения к нему штрафа, предусмотренного пп. 17.1.1 Закона № 2181 за неподачу либо несвоевременную подачу налоговой декларации.
3 вариант. Налогоплательщик имеет законное право не позднее чем за 10 дней до окончания предельного срока подачи налоговой декларации отправить ее в налоговый орган по почте с уведомлением о вручении, а также с описью вложения (пп. 4.1.7 Закона № 2181).
Поскольку законодательство не дает права контролирующим органам возвращать правильно заполненные декларации1  и иные отчеты, поданные по почте, то можно сделать следующее. Если ФЛП направит налоговую декларацию по НДС по почте, то доказательством своевременной ее подачи будут документы, подтверждающие почтовую отправку. Для упреждения возможных отказов (хотя законодательно отказ принятия декларации по почте не предусмотрен, бывают ситуации, когда отказ происходит из-за того, что якобы в ГНИ пришла от налогоплательщика неправильно заполненная2 декларация — с помарками и т. д.) рекомендуем продублировать подачу по почте с разных почтовых отделений. Так надежнее (забраковать две декларации будет сложнее).
Примечание: порядок почтовых отправлений отчетности регулируется постановлением КМУ от 28.07.97 г. № 799 (поробнее об этом читайте на стр. 3-9 № 11 газеты за 2009 год).
И еще несколько слов о комментируемом Письме № 14927. Кроме вышеперечисленного, отметим следующие вопросы, которые были также освещены в нем.
1. При формировании НК без получения налоговой накладной (на основании товарных чеков, других платежных или расчетных документов) учитываются лишь те из них, которые содержат налоговый номер плательщика НДС и сумму НДС.
2. Указаны новые основания для аннулирования регистрации плательщиков НДС. В частности, если налоговые органы установят факты выписки налоговых накладных, по которым не задекларированы НО на более 300 000 грн., то регистрация аннулируется. Хотя ГНАУ ошибочно ссылается на пп. 2.3.1 Закона о НДС, в котором речь идет об объеме налогооблагаемых поставок, а не размер НО.

1Хотя на практике есть случаи, когда сданную по почте декларацию возвращают налогоплательщику обратно. Мол, не приняли, извините, сдача не засчитана. В возвращенных декларациях откуда ни возьмись появляются изначально отсутствующие черкания, помарки и правки.

Учитывая всю важность вопроса, приведем текст Письма № 14927.

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 15.07.2009 р. № 14927/7/16-1517

Про застосування окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» з урахуванням вимог розпорядження Уряду від 01.07.2009 р. № 757-р
Державна податкова адміністрація України у зв’язку з прийняттям розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 р. № 757-р «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)» та з метою посилення контролю за формуванням податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість роз’яснює особливості застосування окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» (далі — Закон).
Згідно з пунктом 2 статті 55 Закону України від 16.05.2008 р. № 279-VI «Про Кабінет Міністрів України» (зі змінами та доповненнями) розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо цими розпорядженнями не встановлено пізніший термін набрання ними чинності. Тому розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 р. № 757-р «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)» (далі — розпорядження № 757-р) набрало чинності з 1 липня 2009 року.
В зв’язку з цим норми зазначеного розпорядження застосовуються, починаючи з 1 липня 2009 року, до всіх операцій платників податку на додану вартість, в тому числі і до операцій з виписування та обліку податкових накладних, незалежно від дати виписки податкових накладних.
__________________________________________________________
I. ДРУГИМ АБЗАЦОМ ПУНКТУ 2 РОЗПОРЯДЖЕННЯ 757-Р встановлено, що платники податку декларують суму податкового кредиту у період виникнення податкового зобов’язання.
Таким чином, з метою упорядкування податкового обліку платник податку, крім факторів, які визначають формування податкового кредиту, повинен враховувати ще й фактори, які визначають порядок формування податкових зобов’язань платників податку, за рахунок яких формується його податковий кредит, тобто своїх контрагентів.

1. ФАКТОРИ, ЩО ФОРМУЮТЬ ПОДАТКОВИЙ КРЕДИТ

Пунктом 1.6 статті 1 Закону визначено, що податковий кредит — це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, що визначена згідно з цим Законом.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 7 Закону. Згідно з цими правилами формування податкового кредиту залежить від наступних факторів:
— документальне підтвердження нарахування (сплати) податку;
— напрямок використання придбаних товарів (послуг).
В результаті застосування зазначених правил платник податку повинен визначити (а органи податкової служби — перевірити) дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно — суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.

 1.1. ДАТА ФОРМУВАННЯ ПОДАТКОВОГО КРЕДИТУ
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) — в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
При цьому, відповідно до пункту 7.2.3 пункт 7.2 статті 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках, оригінал якої надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Таким чином, податкова накладна має бути отримана покупцем у звітному періоді, на який припадає дата виникнення податкових зобов’язань продавця (правила визначення дати виникнення податкових зобов’язань встановлені пунктом 7.3 статті 7 Закону).
У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг) (підпункт 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону).
А тому, платник податку, який не отримав податкову накладну, але оплатив товари (послуги) та отримав їх, має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Таке звернення дає право отримувачу товарів (послуг) на включення сплачених постачальнику сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Законом не передбачено можливості для платника приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на податковий кредит. Тобто, якщо на дату виникнення права на податковий кредит (в тому числі і в частині окремих сум податку) платник таким правом не скористався, вважається, що ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначених сум податку.

1.2. ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ПІДТВЕРДЖЕННЯ ПОДАТКОВОГО КРЕДИТУ
Підставою для формування податкового кредиту (підпункт 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону) є податкова накладна та перераховані в підпункті 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону документи, які є підставою для формування податкового кредиту без отримання податкової накладної

Податкова накладна
Право на складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону).
Суб’єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку (суб’єкти спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності юридичні особи — платники єдиного податку за ставкою 10 %, та фізичні особи — не зареєстровані платниками податку на додану вартість), а також підприємства, звільнені від сплати податку до бюджету за рішенням суду, права на нарахування податку та складання податкової накладної не мають (другий абзац підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 та другий абзац пункту 11.42 (2) статті 11 Закону).
Відповідно, по операціях з придбання товарів (послуг) у зазначених категорій суб’єктів підприємництва, та інших осіб, не зареєстрованих в якості платників податку на додану вартість, податковий кредит не формується, а виписані такими особами податкові накладні права на податковий кредит не дають.

Товарні чеки, інші платіжні чи розрахункові документи (формування податкового кредиту без отримання податкової накладної)
При поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, підставою для формування податкового кредиту без отримання податкової накладної є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (перший абзац підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону).
Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є:
— транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв’язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами (п’ятий абзац підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону).
— касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день без урахування податку на додану вартість (останній абзац підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону).
В той же час слід зазначити, що дана норма Закону має застосовуватися з урахуванням вимог Закону України від 06.07.95 р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, яка набрала чинності з 1 січня 2001 року) та вимог, встановлених наказом ДПА України від 01.12.2000 р. № 614 «Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Даними документами передбачено, що обов’язковими реквізитами розрахункового документа, надрукованого реєстратором розрахункових операцій при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги), продавцем яких є особа, зареєстрована як платник податку на додану вартість, в обов’язковому порядку є індивідуальний податковий номер платника ПДВ, який надається згідно з Законом України «Про податок на додану вартість» (перед номером друкуються великі літери «ПН»), літерне позначення ставки податку, розмір ставки податку у відсотках, загальну суму податку за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами), на початку рядка — великі літери «ПДВ».
Таким чином, особа, будучи зареєстрованим платником податку на додану вартість, не може видавати касовий чек без визначення в ньому свого податкового номера та суми податку, а тому, касові чеки, які не містять податкового номера платника податку на додану вартість особи, яка такий чек видала, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту.

1.3. ВИЗНАЧЕННЯ «ДОЗВОЛЕНОЇ» СУМИ ПОДАТКОВОГО КРЕДИТУ
Документально підтверджені суми податку на додану вартість, які сплачені, або підлягають сплаті, можуть бути включені до складу податкового кредиту за умови дотримання встановлених Законом правил.
Згідно із загальним правилом формування податкового кредиту, встановленим підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

• придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
• придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

При зміні напрямку використання придбаних товарів (послуг) Законом також передбачено внесення змін до податкового обліку платника податку. Відповідно до п’ятого абзацу підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону, якщо у подальшому товари (послуги) по яких було сформовано податковий кредит починають використовуватися в операціях, які не є об’єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону, або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
У разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду (підпункт 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону).
Зазначені правила формування податкового кредиту застосовуються і у разі здійснення платником операцій, звільнених від оподаткування податком на додану вартість згідно з статтею 11 Закону чи іншими нормативно-правовими актами. <…>

2. ФАКТОРИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ РІЗНИЦЮ МІЖ ДАТОЮ ФОРМУВАННЯ ПОДАТКОВОГО КРЕДИТУ ПЛАТНИКА І ПОДАТКОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЙОГО КОНТРАГЕНТІВ
Законом передбачені особливі умови формування податкових зобов’язань, при яких формування податкового кредиту покупцем є допустимим після факту формування податкових зобов’язань контрагентом.
Так, при придбанні товарів (послуг) платником податку, який застосовує «касовий метод» податкового обліку (визначення надано в пункті 1.11 статті 1 Закону), а контрагент (продавець) свої податкові зобов’язання визначає за загальними правилами, податкова накладна, видана продавцем покупцю при отриманні ним ще неоплачених товарів (послуг), може бути включена до складу податкового кредиту такого покупця тільки після їх оплати, в той час, коли продавець визначить свої податкові зобов’язання виходячи з правила «першої події», в даній ситуації — виходячи з дати відвантаження товарів (підпункт 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону).
Покупець може формувати податковий кредит після настання періоду виникнення податкового зобов’язання його контрагента також у разі:
— придбання товарів для використання в звільнених від оподаткування операціях або операціях, які не є об’єктом оподаткування, та використання цих же товарів в інших звітних періодах в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності;
— придбання невиробничих основних фондів та переведення їх в інших звітних періодах у категорію виробничих, або їх продаж чи ліквідація.

__________________________________________________________
II. ТРЕТІМ АБЗАЦОМ ПУНКТУ 2 РОЗПОРЯДЖЕННЯ 757-Р визначено, що у разі виявлення органами державної податкової служби факту виписки податкових накладних, згідно з якими не задекларовано (не сплачено) податкові зобов’язання, обсяг яких за оподатковуваними операціями перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2. 3 статті 2 Закону (загальна сума — 300 тис. грн. податку на додану вартість), реєстрація платників податку на додану вартість анулюється. Тобто, норми даного абзацу починають застосовуватися, якщо платником виписано податкових накладних, незадекларовані (несплачені) податкові зобов’язання за якими перевищують 300 тис. грн. податку на додану вартість.
Анулювання реєстрації платника податку згідно з цією нормою передбачається для особи, яка допустила виписування податкових накладних та не включила такі податкові накладні до складу своїх податкових зобов’язань, незалежно від визначеного в її податковій звітності результату діяльності за звітний період (в податковій декларації заповнено рядок 25.1 чи 25.2, або рядок 26 або рядок 27), стану її розрахунків з бюджетом та режиму оподаткування, який застосовується такою особою.
Підставою для анулювання реєстрації перерахованих категорій платників буде підпункт «в» пункту 9.8 статті 9 Закону, яким передбачено можливість анулювання реєстрації з будь-яких інших причин. В обох випадках анулювання реєстрації здійснюватиметься за ініціативою відповідного податкового органу, який зобов’язаний прийняти самостійне рішення про анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпункті «в» цього пункту (одинадцятий абзац пункту 9.8 статті 9 Закону).
При цьому необхідно враховувати, що з урахуванням вимог абзацу дев’ятого пункту 9.8 статті 9 Закону у разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов’язаним погасити суму податкових зобов’язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.
Таким чином, будь-яка податкова накладна, отримана платником після дати анулювання його реєстрації, незалежно від дати виписки такої податкової накладної, не може бути включена до складу податкового кредиту такого платника податку, в тому числі, і шляхом подання уточнюючих розрахунків попередніх податкових періодів.
Правило щодо отримання бюджетного відшкодування за наслідками останнього податкового періоду на платників, анулювання реєстрації яких здійснюється на підставах, визначених у підпункті «в» пункту 9.8 статті 9 Закону, не поширюється (десятий абзац пункту 9.8 статті 9 Закону).
Крім того, платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов’язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов’язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання (сімнадцятий абзац пункту 9.8 статті 9 Закону).
При цьому, значення рядка 26 податкової декларації за останній звітний період, яке залишилося після включення до податкових зобов’язань сум податку, визначених в результаті визнання умовного продажу товарних залишків або основних фондів, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, не враховується при проведенні нової реєстрації такої особи в якості платника податку на додану вартість, і до податкової декларації за перший звітний період після нової реєстрації не переноситься.
Анулювання реєстрації платника податку у зв’язку з виявленням органами державної податкової служби факту виписки податкових накладних, згідно з якими ним не задекларовано (не сплачено) податкові зобов’язання, обсяг яких за оподатковуваними операціями перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону, не припиняє застосування до діяльності такої особи норм статей 2 та 9 Закону в частині нової реєстрації її як платника податку.
Реєстрація таких осіб, як добровільна, так і обов’язкова, здійснюється за загальновстановленими правилами, передбаченими для реєстрації платників податку. Зокрема, особи, які підлягають обов’язковій реєстрації в якості платників податку на додану вартість, зобов’язані надати податковому органу заяву про реєстрацію в у порядку та в терміни, встановлені пунктами 9.3 — 9.5 статті 9 Закону. Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування (останній абзац пункту 9.4 статті 9 Закону).
З моменту нової реєстрації особи як платника податку до такого платника застосовуються всі обмеження, передбачені Законом для новозареєстрованих платників податку, зокрема, обмеження щодо отримання права на бюджетне відшкодування, встановлене підпунктом 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону; до складу податкового кредиту такого платника не можуть бути включені податкові накладні, отримані до дати його нової реєстрації; таким платником не можуть бути здійснені коригування податкового кредиту за періоди попередньої його реєстрації в якості платника податку на додану вартість.
Повідомляючи вищевикладене, Державна податкова адміністрація України інформує, що інші податкові роз’яснення можуть застосовуватися в частині, що не суперечить цьому податковому роз’ясненню.
Головам Державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі довести зазначене роз’яснення до відома платників податків і підпорядкованих підрозділів та забезпечити його врахування при проведенні контрольно-перевірочної роботи та винесенні рішень в процесі апеляційних узгоджень.

Заступник Голови                                                 С. В. Чекашкін