Чинним законодавством, а саме статтею 73 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП), визначено перелік святкових та неробочих днів. Цим переліком встановлені такі святкові дні:

• 1 січня — Новий рік; 
• 7 січня і 25 грудня — Різдво Христове; 
• 8 березня — Міжнародний жіночий день; 
• 1 травня — День праці; 
• 9 травня — День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги); 
• 28 червня — День Конституції України; 
• 24 серпня — День незалежності України; 
• 14 жовтня - День захисника України. 

Згідно з частиною другою статті 73 КЗпП України робота також не провадиться в дні релігійних свят:

• 7 січня і 25 грудня — Різдво Христове;
• один день (неділя) — Пасха (Великдень); 
• один день (неділя) — Трійця. 

Термін «неробочі дні» зумовлений нормою статті 35 Конституції України, якою церква та релігійні організації в Україні є відокремленими від держави і жодна релігія не визнана державою як обов’язкова. Оскільки для представників конфесій, зареєстрованих в Україні, 7 січня і 25 грудня — Різдво Христове, Пасха (Великдень) і Трійця можуть бути не святковими днями відповідно до віросповідання, то по Україні ці чотири дні зазначенні як неробочі.

Оплата праці у святкові та неробочі дні здійснюється в підвищеному розмірі відповідно до статті 107 КЗпП України, а саме:

• відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;
• працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками — в розмірі подвійної годинної (денної) ставки; 

працівникам, які одержують місячні оклади:

• якщо робота у святковий і неробочий день провадилась у межах місячної норми робочого часу — в розмірі одинарної годинної (денної) ставки понад оклад; 
• якщо робота провадилась понад місячну норму — в розмірі подвійної годинної (денної) ставки понад оклад.

Розмір додаткової оплати праці працівникам, яким установленні місячні оклади, розраховують шляхом ділення місячного окладу на встановлену норму робочого часу на підприємстві для відповідних категорій працівників та множенням частки від ділення на фактично відпрацьовані години у святковий чи неробочий день.

При цьому для працівників, які працювали у святкові та неробочі дні понад установлену на підприємстві норму робочого часу, зазначена частка від ділення подвоюється.

Крім подвійної оплати, за бажанням працівника, який працював у святковий (неробочий) день, йому може бути наданий інший день відпочинку, який не оплачується та є для нього вихідним днем.

У разі підсумованого обліку робочого часу робота у святкові та неробочі дні за графіком включається в норму робочого часу за обліковий період, установлену на підприємстві. Години роботи, що перевищують цю норму, вважаються надурочними і оплачуються в подвійному розмірі. Тому під час підрахунку надурочних годин у випадку підсумованого обліку робочого часу робота у святкові і неробочі дні, проведена понад установлену на підприємстві норму робочого часу, за обліковий період не враховується, оскільки вона вже оплачена в подвійному розмірі.

Порядок оплати праці за роботу у святкові і неробочі поширюється і на працівників з ненормованим робочим днем.

Визначені вимогами КЗпП України норми оплати праці за роботу у святкові та неробочі дні є мінімальними державними гарантіями.

Роботодавці відповідно до вимог статті 97 КЗпП України і статті 15 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР можуть самостійно в колективних договорах встановити більш високі рівні оплати праці за роботу у святкові і неробочі дні.

Олександр Матвієнко, заступник начальника відділу з питань експертизи умов праці ГУ Держпраці у Дніпропетровській області