Однозначно відповісти неможливо, оскільки кожна життєва обставина є індивідуальною, відповідно і спосіб, який вигідний в першому варіанті, може зовсім не відповідати потребам і особливостям другого.

Трудове законодавство надає можливість вибору способу звільнення як для працівника, так і роботодавця.

Однак у цій консультації зупинимось на розгляді таких варіантів звільнення:

• припинення трудового договору за угодою сторін (ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, далі — КЗпП);
• розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП);
• розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника (ст. 39 КЗпП).

Цей варіант менш поширений, ніж звільнення за угодою сторін, але в повсякденному житті зустрічається доволі часто.

У КЗпП для врегулювання цього питання передбачені:

• стаття 38 (розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника);
• стаття 39 (розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника).

Перед тим як приймати рішення звільнятися за власним бажанням, а також писати відповідну заяву, слід пам’ятати, що чинне трудове законодавство України покладає на працівника обов’язок попередження роботодавця про свій намір (бажання звільнитися) у строк, який становить не менше двох тижнів. За цими статтями звільнитися у будь-який момент не вийде, але будь-яке правило має винятки, а тому передбачені особливі випадки, коли обов’язкове письмове попередження роботодавця про свій намір звільнення у строк, який становить не менше двох тижнів, не є обов’язковим.

За наявності документального підтвердження передбаченої законом поважної причини відпрацьовувати два тижні не доведеться.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП законодавцем передбачено перелік винятків, коли трудовий договір, який укладено на невизначений строк, може бути розірваний з ініціативи працівника (за власним бажанням), а саме:

• в разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання);
• переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;
• вступ до навчального закладу;
• неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;
• вагітність;
• догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю;
• догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи;
• вихід на пенсію;
• прийняття на роботу за конкурсом;
• інші поважні причини.

• його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором;
• порушення роботодавцем законодавства про працю або норм трудового договору (ч. 1 ст. 39 КЗпП).

Щоб за власним бажанням звільнитися в бажаний термін, працівнику недостатньо у заяві про звільнення тільки зазначити поважну причину з переліку ч. 1 ст. 38 КЗпП. Адже якщо роботодавець забажає, то працівнику потрібно документально підтвердити поважність причини для звільнення.

Однак, якщо протягом терміну дії трудового договору між працівником і роботодавцем склалися сприятливі трудові та особисті відносини, то відповідно і висока ймовірність звільнення в бажаний день, навіть за відсутності документального підтвердження поважної обставини.