Запитання 1: Чи є різниця між звільненням за власним бажанням і звільненням за угодою сторін?

Відповідь: Так, при звільненні за власним бажанням згода роботодавця не потрібна. Працівник повідомляє роботодавця про звільнення за два тижні письмово (пише заяву) і роботодавець зобов’язаний звільнити працівника в обумовлені у заяві строки згідно з вимогами ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).
При припиненні трудового договору за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП необхідна згода і працівника, і роботодавця. Також вони домовляються про дату припинення трудового договору.
Роботодавцю слід пам’ятати, що записи про причини звільнення у трудовій книжці мають провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Наприклад: «Звільнений у зв’язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП»; «Звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України».

Запитання 2: Чи має право роботодавець відмовити працівнику в звільненні за власним бажанням?

Відповідь: Ні, відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, використання примусової праці забороняється.
Таким чином, роботодавець зобов’язаний звільнити працівника у випадку отримання заяви про звільнення.
Працівникам слід пам’ятати, що про наступне звільнення їм необхідно письмово повідомляти роботодавця за два тижні. Якщо заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням обґрунтована неможливістю продовжувати роботу (так звана поважна причина) — роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Статтею 38 КЗпП визначені такі «поважні причини»: переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом. При цьому наведений перелік не є вичерпним, тобто законодавець допускає наявність й інших поважних причин.
Роботодавцю слід пам’ятати, що записи про причини звільнення у трудовій книжці мають провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов’язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин.
Наприклад: «Звільнений за власним бажанням у зв’язку із зарахуванням у вищий навчальний заклад, ст. 38 КЗпП України».

Запитання 3: Чи можна звільнити працівника за власним бажання під час лікарняного?

Відповідь: Так. Звільнення працівника за його бажанням під час тимчасової непрацездатності не заборонено законодавством про працю. Статтею 40 КЗпП заборонено в період лікарняного звільнення з ініціативи роботодавця.
З цієї вимоги є винятки. По-перше, можливе звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП, який передбачає звільнення у випадку нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
По-друге, це правило не поширюється на випадок повної ліквідації суб’єкта господарювання.
Увага! Звільнення з ініціативи роботодавця заборонено також у період перебування працівника у відпустці.

Управління Держпраці у Дніпропетровській області