Згідно зі ст. 61 Кодексу законів про працю (далі — КЗпП) у безперервно діючих суб’єктів господарювання, а також на окремих виробництвах, у цехах, на дільницях, у відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержано встановленої для такої категорії працівників щоденної або щотижневої тривалості робочого часу, допускається запровадження робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (ст. 50, 51 КЗпП).

Нагадаємо, що згідно зі ст. 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу для найманих працівників має бути не більше 40 годин за тиждень. Наприклад, при 5-денному робочому тижні з двома вихідними днями тривалість робочого дня не повинна перевищувати 8 годин.

Однак на деяких роботах за умовами виробництва (роботи) не може бути дотримана встановлена щоденна або щотижнева тривалість робочого часу (продавці, охоронці тощо). У таких випадках працівникам встановлюють підсумований облік робочого часу. Його особливість полягає у тому, що підрахунок відпрацьованих годин вестиметься не за тиждень, а за обліковий період (декада, місяць, квартал, півріччя або рік). За допомогою більш тривалого періоду роботодавець виконує норму законодавства щодо тривалості робочого часу у окремих категорій працівників. Це можуть бути:

• усі працівники суб’єктів господарювання сфери обслуговування (наприклад, магазинів, аптек, готелів, ресторанів, медичних закладів тощо);
• окремі категорії працівників (наприклад, сторож, охоронник, адміністратори тощо) на звичайних підприємствах або в ФОП, де встановлений п’яти- або шестиденний робочий тиждень.

Таким чином, підсумований облік — порядок розподілу та обліку робочого часу, коли тривалість роботи протягом дня і тижня може відхилятися від встановленої норми.

Міністерством праці та соціальної політики України наказом від 19 квітня 2006 року № 138 затверджено Методичні рекомендації щодо застосування підсумованого обліку робочого часу (далі — Рекомендації № 138).