Трудовий договір з надомниками* — це своєрідний вид трудового договору про виконання роботи вдома, особистою працею, з матеріалів та з використанням знарядь і засобів праці, виділених роботодавцем або придбаних за рахунок його коштів. Тобто трудове законодавство допускає не тільки роботу в приміщенні роботодавця, а й віддалену працю. 

Для розшифрування терміну «надомна праця» звернемося до п. 1 Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріату ВЦРПС від 29 вересня 1981 року № 275/17-99 (да­лі — Положення № 275), де вказано: «Надомниками вважаються особи, які уклали трудовий договір з ... підприємством ... про виконання роботи вдома особистою працею з матеріалів і з використанням знарядь і засобів праці, що виділяються підприємством, або засобів, що придбаваються за рахунок цього підприємства». 

В Рекомендаціях 184 щодо надомної праці, ухвалених Міжнародною організацією праці від 20 червня 1996 року (да­лі — Рекомендації 184), розшифровано, що «надомна праця» — це робота, яку виконує надомник: 

• за місцем свого проживання або в інших приміщеннях за його вибором, але не у приміщеннях роботодавця;
• за винагороду; 
• з метою виготовлення товарів або послуг, згідно з вказівками роботодавця, незалежно від того, хто надає обладнання, матеріали або інші використовувані ресурси, якщо тільки ця особа не має в своєму розпорядженні такої автономії та економічної незалежності, яка необхідна для того, щоб вважати її незалежним працівником відповідно до національного законодавства чи судових рішень. 

* У публікації ми розглядаємо тільки взаємовідносини підприємця-роботодавця та фізосіб-на­дом­ни­ків, не зареєстрованих приватними підприємцями.