Види матвідповідальності

У трудовому законодавстві існує два види відповідальності: обмежена та повна. При обмеженій матеріальній відповідальності працівник відповідає за заподіяну шкоду в розмірі цієї шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку. Якщо застосовується повна матеріальна відповідальність, винна особа зобов’язана відшкодувати шкоду в повному обсязі.

Випадки повної матеріальної відповідальності наведено у ст. 134 Кодекса законів про працю України (далі — КЗпП).

Отже, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємцю у випадках, коли:

• 1) між працівником і підприємцем відповідно до ст. 135-1 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником пов­ної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
• 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 
• 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 
• 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 
• 5) шкоди завдано нестачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування; 
• 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємцю при виконанні трудових обов’язків; 
• 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків.

Процедура укладення договорів про повну матеріальну відповідальність регламентується ст. 135-1 КЗпП, згідно з якою договори можуть укладатись з працівником, який досяг 18-річного віку та займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов’язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей. Як Ви здогадалися, «персонально-індивідуальний» договір зазвичай укладають з працівником, який один має доступ до матцінностей (наприклад, касир має доступ до готівки в касі). 

З моменту укладення такого договору працівник стає матеріально відповідальною особою. Зверніть увагу, що ст. 134 КЗпП та ст. 135-1 КЗпП встановлює правила для роботодавців-юросіб (підприємств, установ, організацій), а не ФОП. Казати, що вони поширюються на ФОП автоматично важко, бо так можна казати лише про правила, що захищають або гарантують права працівникам. А договір про повну матеріальну відповідальність захищає майно роботодавця, тобто стоїть на варті його інтересів.

Тому в роботодавців-юросіб є важіль, який примушує укладати працівників такий договір. Якщо працівник відмовляється підписати договір про повну матеріальну відповідальність, його можна звільнити на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП. Це підтверджує абзац п’ятий п. 19 постанови Пленуму Верхов­ного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9.

Що стосується ФОП, то таким маніпулюванням краще не користуватися. На практиці навряд чи працівник зможе уникнути підписання договору про повну матвідповідальність, адже у роботодавця завжди є важелі впливу на працівника. Тому, якщо все ж таки з працівником добровільно (або добровільно-примусово) буде укладено договір про пов­ну матеріальну відповідальність, то й вимоги від працівника будуть відповідними, згідно з договором та ст. 134 КЗпП.

Зазначимо ще таку деталь. Роботодавці-юрособи мають наполягати на договорі про повну матвідповідальність тільки з певним колом працівників, що обіймають певні посади чи виконують певні роботи.

Вважаємо, що ФОП теж слід дотримуватися цього переліку, щоб його договори з працівниками не були визнані неправомірними. Перелік посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність має бути затверджений КМУ (так сказано у ст. 135-1 КЗпП). Але на сьогодні нічого подіб­ного уряд не прийняв. Однак це не означає, що переліку немає. Донині діє ще союзний норматив — Перелік посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 (далі — Перелік № 447/24).