Відкликання із щорічної відпустки

Згідно зі ч. 3 ст. 12 Закону України «Про відпустки» 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) відкликання із щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна роботодавця та в інших випадках, передбачених законодавством.

У ч. 3 ст. 12 Закону № 504 зазначено: «У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки»*.

Законом передбачено відкликання працівника лише із щорічної відпустки (лист Міністерства соціальної політики України від 17 жовтня 2016 року № 576/13/116-16).

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) не допус­кається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП, тобто з причини нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності та пологах), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства**.

За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки (ст. 3 Закону № 504).

Працівник вирішив піти у відпустку перед своїм звільненням. Але потім у нього змінилися плани і працівник захотів розірвати трудовий договір до закінчення щорічної відпустки. Тоді він має подати письмову заяву про звільнення з роботи раніше узгодженого з роботодавцем строку. У заяві працівник зазначає причини таких дій, підтверджує підстави звільнення та просить змінити дату раніше домовленого строку на нову.

У разі звільнення працівника за власним бажанням (ст. 38, 39 КЗпП), за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП) або на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП роботодавець видає наказ/розпорядження.

Таким чином, працівник може бути звільнений до закінчення щорічної відпустки з дати, з якої він просив. Ця дата є останнім днем припиненої відпустки.

У табелі обліку використання робочого часу день звільнення працівника за новою датою має бути позначений як перебування його у щорічній відпустці. Трудову книжку працівника слід заповнити під час його фактичного звільнення.

Отже, законодавством не заборонено звільняти працівника за його бажанням не з останнього дня наданої йому щорічної відпустки, а з дати, вказаної в заяві про звільнення.

У разі звільнення працівника до закінчен­ня робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості роботодавець провадить вирахування із зарплати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року, відповідно до ст. 22 Закону № 504.

Управління Держпраці у Львівській області

* Примітка редакції. Перенесення відпустки спричинить відповідні коригування: суму нарахованих відпускних потрібно відсторнувати, а зарплату за відпрацьовані дні — нарахувати. Як наслідок, необхідно провести перерахунок податків, а також відобразити такі коригування в звітності.

** Примітка редакції. З точки зору трудового законодавства ФОП-роботодавці прирівнюються до підприємств. Тому вважаємо, що ця норма поширюється на усіх роботодавців (у тому числі ФОП).